Імпреза "Допоможи Святому Миколаю" в Могилянці

У пятницю, 17 грудня, лише стемніло, у Києві нарешті почав падати сніг – дрібний, та рясний-рясний! І ніби й чекали його, та вже за півгодини пересування вулицями міста раптом так захотілося додому, на теплу кухню! Але сумку обтяжували книжки, а совість – твердий намір потрапити на благочинний концерт «Допоможи святому Миколаю» у Могилянці.

Цього року до Братства козацького бойового звичаю «Спас», що традиційно щороку збирає подарунки для дітей з дитячих будинків приєдналися музиканти українських рок-гуртів «ТаРУТА», «Пропала Грамота» і «Тінь Сонця», а ще  – Сашко Лірник.

Напевне, добиратися тяжко було не тільки мені. Хоч у фойє біля столу прийому подарунків юрмилося немало людей ( до речі, до акції «Допоможи Миколаю» долучилися організатори Культурно-інформаційного проекту «Україна читає»,мета якого – оновлення сільських бібліотек), зал був заповнений заледве на четвертину.

Чекати початку довелося чимало – на сцені дуже довго налаштовували звук хлопці з «Пропалої грамоти», що напевне так наморозили надворі вуха, що нізащо не могли розлучитися зі своїми шапками .

Знову яскраво згадалася тепла затишна кухня… В момент, коли навязлива думка стала вже майже спонукою до дії,-додому!- до зали, нарешті , забіг Сашко Лірник. І думка зникла безслідно, бо на душі потепліло й без гарячого чаю.

Щось подібне сталось і з Сашком, який поділився, що мав дуже кепський настрій,-посварився з тещею, – та дух цієї зали здійснив чарівне перетворення настрою поганого – в добрий. Настільки, що Сашко поділився з присутніми своїм одкровенням: «Діти, запам’ятайте або й запишіть: Бог дає все і одразу!». А ще порадів, що справа святого Миколая живе й процвітає.

А ще за короткий час змогли подати свій голос і «печерні люди» (за означенням Лірника!) з «Пропалої грамоти». Переповідати музичний виступ –марна справа, тож обмежусь трьома словами: виступ був драйвовий.  Інакше у цих хлопців, напевне, просто не виходить.

Потім налаштовували звук «ТаРута», та під оповіді Лірника чекати можна й довше. Він поділився, що «ТаРута» робить те і так, що і як мріяв зробити сам Сашко.

Сподобались пісні гурту і публіці. Кількість активно танцюючих людей під сценою невпинно збільшувалась, і за деякий час вони вже з дитячою радістю, взявшись за руки, своїм хороводом охоплювали всю залу. До речі, озирнувшись на веселий хоровод, я врешті помітила, що вільних місць вже зовсім небагато: якось непомітно зала наповнилась приємними людьми.

«ТаРута» чесно відіграли годину часу. На сцену налаштовувати звук вийшла остання на цей вечір команда – «Тінь Сонця», і ,природньо, Сашко Лірник, який врешті розказав справжню казочку ( бо то так належить – казка о дев’ятій вечора).

А ще Сашко покласифікував гурти, що виступали того вечора. Наприклад, за версією Лірника, «Пропала грамота»- то сіль землі, «ТаРута» – квіти землі, а «Тінь Сонця»- діти Лірника. Або ж так: «Пропала грамота»  – то рінгтон, що грає у Сашка в телефоні (підкріплено демонстрацією), «ТаРута» – то те, що буде в Сашка в телефоні , а «Тінь Сонця»- це ті, в кого Сашко в телефоні!

Зізнаюсь, «Тінь Сонця» я чула вперше, і перше враження  доки вони не заграли,- дурні костюми!  А перше враження коли вони заграли.- отакої! Який потужний гурт! А бандура – просто казкова…

З казковим настроєм виходили присутні  з концерту (а до кінця концерту зібралась таки повна зала).

На вулиці нас чекала …казка! Пухнаста снігова ковдра за три години концерту дбайливо вкрила Поділ, а над його невисокими будинками розкинулось глибоке зоряне небо.

18 грудня, в переддень свята святого Миколая,  подарунки, зібрані під час концерту відвезли до Білої  Церкви, в дитячий будинок «Материнка».