Як воно є
В галереї «Лавра» нова виставка.
Галерея «Лавра». Не знаю як у вас, а у мене це словосполучення мимоволі породжує в відчуття тиші, зосередженості, уява малює золоті куполи і строгі білі стіни…
Наші асоціації часто часто нас підводять, бувають не зовсым вырними, а в цьому випадку вони абсолютно хибні.
Цього тижня на стінах галереї «Лавра» танцюють сині слони з червоними зірками в лобі, підстрибують рожеві свинки, випивають дебелі чоловіки, мріють китаянки, викликає посмішку синє чудовисько…
Це – несподівана, безповідальна, дещо хуліганська виставка «Я, як воно є» московської студентки Соні Меламуд. Дівчина навчається на 4 курсі ВДІКу і абсолютно впевнена: все що намальовано – має бути показано. Широка публіка бачить роботи Соні вперше, щоб явити їх людям, студентка привезла їх до Києва. Разом з малюнками на щастя прихопила і свої викладачів – Аїду Петрівну Зябликову та Володимира Миколайовича Зуйкова. На жаль, ці імена мало що скажуть більшості загалу, а от їхня творчість знайома практично кожному. Аїда Петрівна – режисер таких культових мультиків як «Будинок для Кузьки» (1984), «Повернення Домовичка» (1987) і «Слідство ведуть Колобки» (1983). Володимир Миколайович Зуйков – художник-мультиплікатор, що малював не менш культові мультфільми: «Фільм, фільм, фільм» (1968), «Вінні Пух»(1969), «Вінні Пух іде в гості» (1971), «Вінні Пух і день турбот» (1972) .
А ще Соня береться сама побути викладачем. В четвер відбулася «проба пера» – мультик про космос створювали діти батьків, що прагнуть називатися «зірковими» – скульптора Олега Пінчука, ведучої Габріели Масанги, тощо. А от в наступну неділю протягом чотирьох годин буде проходити майстер-клас по створенню мультиків для всіх бажаючих цього дітлахів.
А ще протягом виставки Соні Меламуд в галереї «Лавра» працює кінозал. Демонструється в ньому унікальна програма «С.Р.А.М.К.И.» – тобто , як я розумію, – студентські роботи анімаційні, а далі – самі дошифруйте. В рамках проекту «С.Р.А.М.К.И.» в режимі нон-стоп показують анімаційні роботи студентів ВДІКу, Київського університету культури й мистецтва, Київського національного університету театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого. Часом дуже захопливі речі можна побачити!
Що ж до самої творчості Соні Меламуд, представленого на виставці, то сама художниця підкреслює, що більшість її робіт – то ескізи й замальовки, навчальні роботи й візуалізації ідей. Мені особисто найбільше сподобалось роздивлятися «комікси» – розкадровки до майбутніх анімаційних фільмів. А що до іншого… Мило. Веселі персонажі. Яскраві, життєрадісні кольори. Але, здається, студенти київських художніх вишів, та й не тільки вони, малюють не менш дотепні та яскраві. Та муніципальна київська галерея (хоч негарно, але нагадаю – фінансується з міського бюджету) їх роботи чомусь не експонує.
Щоправда, можливо я не права, бо у Соні, на відміну від багатьох наших студентів є велика мрія. Соня плекає надію, що цей арт-проект стане стартовим майданчиком для проведення міжнародного студентського анімаційного фестивалю.А згадуючи максиму, задекларовану дівчиною: усе, що створене, повинне бути показане, усе, що задумане, повинне бути реалізоване, – хочеться вірити в енергійну і життерадісну Соню Меламуд.